Коментар статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»

Коментар до статті 2 ЗУ Про виконавче провадженняКоментар статті 2 Закону України «Про виконавче провадження». Засади виконавчого провадження

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

— верховенства права;

Верховенство права – це панування права в суспільстві, яке вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Так, відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, згідно якої:

  • Конституція України має найвищу юридичну силу;
  • закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;
  • норми Конституції України є нормами прямої дії;
  • звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими.

Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідальності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі:

  • коли зі змістом норм Конституції України не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;
  • коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції України чи прийнятий після цього, суперечить їй;
  • коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою суперечить Конституції України;
  • коли Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції України не суперечить їй.

— обов’язковості виконання рішень;

Виконавчі документи є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

— законності;

Під час виконавчого провадження виконавець зобов’язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Виконавець зобов’язаний всебічно, повно і неупереджено провести виконавче провадження та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.

Інші учасники виконавчого провадження мають дотримуватися вимог закону, не перешкоджати вчиненню виконавчих дій, виконувати покладені на них законом обов’язки та не зловживати наданими правами.

— диспозитивності;

Учасники виконавчого провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Законом.

Виконавець у виконавчому провадженні вирішує лише ті питання, що стосуються виконавчого провадження та віднесені до його повноважень, визначених цим Законом.

— справедливості, неупередженості та об’єктивності;

Принцип справедливості є важливим в усіх сферах юридичної діяльності – як у нормотворчості, так і при примусовому виконанні рішення в процесі виконавчого провадження.

Принцип справедливості конкретизується у інших принципах, наприклад, у принципі рівності.

Суть справедливості полягає у послідовому (тобто неупередженому, об’єктивному) застосуванні виконавцем положень і норм цього Закону.

Принцип неупередженості виконавця спирається на процедуру його самовідводу або його відводу учасниками виконавчого провадження.

Загальними підставами для відводу мають бути заінтересованість виконавця в результаті виконання рішення або інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Принцип неупередженості має важливе значення, оскільки інтереси, погляди та переконання виконавця не повинні заважати йому ставитись до учасників виконавчого провадження однаково, без будь-якої дискримінації.

Тому, незалежно від статусу учасника виконавчого провадження, виконавець має бути коректним та стриманим по відношенню до кожного з них.

Принцип об’єктивності зобов’язує виконавця розглядати виконавчі документи, відомості і події у всіх їх складності, багатогранності й суперечливості, та приймати рішення з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони виконавцю чи ні.

— гласності та відкритості виконавчого провадження;

Учасники виконавчого провадження не можуть бути обмежені у праві на отримання від виконавця як усної, так і письмової інформації щодо матеріалів виконавчого провадження та у праві ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мати право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

— розумності строків виконавчого провадження;

Під час виконавчого провадження кожна дія або рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання дій та прийняття рішень.

Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Законом строки виконання окремих дій або прийняття окремих рішень.

— співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

Заходи примусового виконання рішень, до яких відносяться:

  1. звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
  2. звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
  3. заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
  4. інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом, — які застосовують виконавці при здійсненні виконавчого провадження, мають бути співмірними з обсягом вимог за конкретними рішеннями.

— забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачом та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:

  • найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
  • повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім’я, по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
  • реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його результативна частина);
  • зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;
  •  викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
  • підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її пав, свобод чи законних інтересів.

Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів с дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Залишити коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомлення про