Коментар статті 33 Закону України «Про виконавче провадження»

Коментар статті 33 Закону України "Про виконавче провадження"Коментар статті 33 Закону України «Про виконавче провадження». Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення

Підставами звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення або зміну способу і порядку його виконання, можуть бути обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Право звернення до суду із зазначеною заявою мають виконавець (за власною ініціативою чи за заявою сторін) та сторони виконавчого провадження.

Відстрочка — це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом. Так, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі.

Строки виконання кожної частки також повинні визначатись судом.

При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Згідно даної статті та статті 373 Цивільного процесуального кодексу України, статті 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання.

Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження — із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

У разі прийняття рішення про відстрочення чи розстрочення виконання постанови в адміністративній справі суд змінює строк подання суб'єктом владних повноважень звіту про виконання такої постанови.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками.

За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.

Згода сторін на відстрочку, розстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення не передбачена.

Незважаючи на те, що суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) — тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи — наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб — стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (наприклад, його постановою про повернення виконавчого документа з підстави відсутності майна), суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна.

При цьому суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення).

Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, суд може змінити спосіб виконання рішення шляхом звернення стягнення на його майно.

Оскільки майно боржника, на яке може бути звернуто стягнення, визначається державним виконавцем у порядку, встановленому цим Законом, суд не зобов'язаний зазначати конкретне майно, а має зазначити лише вказівку про звернення стягнення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням суду.

Наведене не виключає права суду з метою захисту у найбільш ефективний та справедливий спосіб порушених відповідачем майнових прав позивача зазначити конкретне майно відповідача, на яке слід звернути стягнення, якщо в розпорядженні суду є достовірні дані про його наявність у відповідача.

Законодавець встановив, що відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку його виконання щодо інших рішень, крім рішень, прийнятих судом, не допускаються.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

© 2017 Виконавче провадження. Всі матеріали на даному сайті взяті з відкритих джерел в інтернеті або надіслані відвідувачами сайту. Права на матеріали належать їх власникам.