Коментар статті 64 Закону України «Про виконавче провадження»

Коментар статті 64 Закону України "Про виконавче провадження"Коментар статті 64 Закону України «Про виконавче провадження». Виконання рішення про відібрання дитини

Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, 1989 рік, (Конвенцію ратифіковано Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-XII від 27 лютого 1991 року) гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При цьому, якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвітку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Частиною першою статті 162 Сімейного кодексу України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.

Примусове виконання рішення про відібрання дитини здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, визначеному цією статтею на підставі виконавчих листів, що видаються судами.

Під час примусового виконання рішення суду про відібрання дитини обов'язковою умовою для проведення виконавчих дій є присутність особи, якій дитина передається на виховання, та представників органів опіки та піклування.

У випадках, коли боржник не виконує рішення суду, застосовуються процедури примусового виконання рішення суду.

Зокрема, державний виконавець може звернутися до суду з заявою про поміщення дитини в дитячий або лікувальний заклад.

У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника — фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

Розшук боржника — фізичної особи або дитини здійснюють органи внутрішніх справ.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом.

Зокрема, за наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

При виконанні рішення про відібрання дитини не допускається застосовувати до дитини заходи фізичного впливу.

Захист дітей у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримання, створення процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави їхнього постійного проживання, а також забезпечення захисту прав доступу, визначений Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 рік (Україна приєдналася до Конвенції згідно Закону України “Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей»).

Механізм взаємодії органів виконавчої влади у процесі вирішення питань повернення до України або з України до іноземної держави дитини, яка незаконно вивезена (переміщена) або утримується будь-якою особою, та забезпечення реалізації права доступу до дитини, якщо такі дії порушують права іншої особи на опіку (піклування) над дитиною і не містять складу кримінального правопорушення, визначає Порядок виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 952 від 10 липня 2006 року.

Відповідно до зазначеного Порядку примусове виконання рішення суду про зобов'язання боржника повернути дитину здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

© 2017 Виконавче провадження. Всі матеріали на даному сайті взяті з відкритих джерел в інтернеті або надіслані відвідувачами сайту. Права на матеріали належать їх власникам.