Стаття 51 Закону України «Про виконавче провадження»

Стаття 51 ЗУ Про виконавче провадженняСтаття 51. Звернення стягнення на заставлене майно

1. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:

1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;

3) наявна письмова згода заставодержателя.

2. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача — заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону.

3. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

4. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

5. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

6. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

7. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо застосування виконавцями положень ЗУ «Про виконавче провадження»

Визначено перелік обставин за яких допускається звернення стягнення на заставне майно у разі якщо стягувач не є заставодержателем, зокрема: право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; наявна письмова згода заставодержателя.

Державний виконавець не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо повідомляє заставодержателя про звернення стягнення на заставне майно.

Для отримання коштів, що надійшли від реалізації заставного майна, заставодержатель, що не є стягувачем, повинен надати підтвердження права на заставлене майно.

Розподіл коштів, що надійшли від реалізації заставного майна здійснюються:

  • у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
  • у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
  • перераховуються кошти заставодержателю та стягується виконавчий збір;
  • задовольняються інші вимоги стягувачів що не є заставодержателями.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 41 зазначеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Порядок підготовки до проведення прилюдних торгів визначено статтею 43 Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, — на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної  шляхом його оцінки.

Також, суттєвих змін внесено до статті 49 Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, якщо іпотекодержатель не скористався правом, протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів.

Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків.

Якщо іпотекодержатель не скористався свої правом зазначеним вище, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів.

Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх  прилюдних торгах становить 70  відсотків початкової вартості  майна.

Порядок розрахунку за придбане іпотечне майно, оформлення результатів прилюдних торгів, розподіл коштів визначено статтями 46, 47 Закону України «Про іпотеку».

Слід звернути увагу, що частиною першою статті 47 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що на вимогу державного  виконавця, приватного  виконавця  для перевірки дотримання порядку проведення прилюдних торгів організатор прилюдних торгів зобов'язаний подати державному виконавцю, приватному виконавцю повну та достовірну інформацію  і  документи, що стосуються організації та проведення торгів

avatar
  Підписатися  
Повідомлення про
© 2017 Виконавче провадження. Всі матеріали на даному сайті взяті з відкритих джерел в інтернеті або надіслані відвідувачами сайту. Права на матеріали належать їх власникам.