1. Виконавець звертає стягнення на кошти боржника — юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника — юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов’язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
2. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника — юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником — юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
3. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов’язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
4. У разі якщо після накладення виконавцем арешту на кошти боржника — юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судового рішення і відкриває нові рахунки в банках чи інших фінансових установах, виконавець надсилає відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
5. У разі відсутності у боржника — юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника — юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
6. У разі якщо на зазначене у частині п’ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості:
1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо);
2) об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.
7. Звернення стягнення на кошти та інше майно фізичних осіб — підприємців здійснюється за правилами, визначеними цією статтею.
8. Стягнення коштів з кореспондентських рахунків банку здійснюється у порядку, встановленому Національним банком України.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо застосування виконавцями положень ЗУ «Про виконавче провадження»
Ця стаття регламентує особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника — юридичної особи, фізичної особи – підприємця.
У разі звернення стягнення на майно боржника, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника — юридичної особи слід враховувати, положення статті 95 Цивільного кодексу України (філії та представництва).
Також слід враховувати про можливість звернення стягнення на кошти боржника — юридичної особи, що знаходяться рахунках, відкритих боржником — юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
При виконанні рішень про стягнення грошових коштів з фізичних осіб – підприємців слід враховувати положення статей 51, 52, 53 Цивільного кодексу України.
Зокрема, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа — підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Частиною 7 цієї статті визначено, що звернення стягнення на кошти та інше майно фізичних осіб — підприємців здійснюється за правилами, визначеними для боржника юридичної особи.
Частиною 6 цієї статті визначено черговість реалізації майна боржника.